ТАВАССУЛЬ ЧЕРЕЗ НАШОГО ВОЛОДАРЯ ПРОРОКА

Тавассуль1 через нашого Володаря Пророка робили в усі часи: до того, як Його створено, після того, як Його створено, за Його земного життя й після Його відходу, у житті могили (барзаху); і тавассуль через Нього робитимуть на рівнині Арасат після воскресіння в День Кіямату та в Джаннаті. Васіла (посередник, притулок) — це все, що Аллах таала зробив причиною наближення до Нього й задоволення потреб. Дозволено робити тавассуль через Расула аль-акрама, тобто робити нашого Володаря Расулюллаха васілою перед Аллахом таала й просити Його допомоги та заступництва. Так чинили пророки (алейхімуссалям), Саляф ас-саліхін (Асхаби аль-кірам і ранні учені), улеми та інші мусульмани. Жоден мусульманин не вважав цього чимось поганим. Досі, окрім людей зі спотвореною вірою, не було нікого, хто б це заперечував. Батько людей, Адам алейхіссалям, зробив нашого Володаря Пророка васілою, коли Його було послано на землю. Наш улюблений Пророк розповів про цю подію в одному зі Своїх хадисів шаріф так: «Коли Адама (алейхіссалям) через Його провину було виведено з Джаннату, Він сказав: „О мій Господи! Прости мені заради Мухаммада!“ Аллах таала сказав: „О Адаме! Як ти знаєш Мухаммада? Я ж іще не створив Його!“ Адам (алейхіссалям) відповів: „О мій Господи! Коли Ти створив мене й дав мені душу, я розплющив очі й побачив, що на краю Аршу написано: Ля іляха іллаллах Мухаммадун Расулюллах. Він — той, чиє ім’я Ти любиш разом зі Своїм ім’ям“. Аллах таала сказав: „Ти сказав правду, о Адаме! Він — той, кого Я люблю найбільше з усіх Моїх створінь. Оскільки ти просив прощення заради Нього, Я простив тебе“».2 Згідно з іншим переказом, Він сказав: «Він — Пророк, Який походитиме з твого роду. Якби Я не створив Його, Я не створив би ні тебе, ні твоїх дітей. Оскільки ти зробив Його заступником, Я простив тебе».3

Прикладів цього тисячі. Деякі з них наведено нижче: чоловік, сліпий на обидва ока, попросив нашого Володаря Расулюллаха (саллаллаху таала алейхі ва саллям) помолитися, щоб його очі прозріли. Расулюллах сказав: «Я помолюся, якщо ти хочеш, але для тебе буде краще, якщо ти будеш терплячим і зносимеш це». «У мене не лишилося сили терпіти. Благаю Тебе помолитися», — відповів сліпий мусульманин. Тоді наш Володар Пророк сказав йому: «Візьми абдест і промов цю молитву!»:

«Аллахумма інні асалюка ва атаваджжаху ілейка бі-Набіййіка Мухаммадін Набіййір-рахмати. Я Мухаммад! Інні атаваджжаху біка іля Раббі фі хаджаті хазіхі, лі-такдія лі. Аллахумма шаффіху фійя».

Імам ан-Насаї, знавець (алім) хадису, переказав, що, коли той чоловік промовив цю молитву, Аллах таала прийняв її, і він прозрів. Щодо тавассулю через нашого Володаря Расулюллаха Хазрат Усман ібн Ханіф розповів таку подію: «Коли Усман ібн Аффан був Халіфом, один чоловік, який перебував у великій скруті, поскаржився мені на своє горе, бо соромився постати перед Халіфом. Я сказав йому, щоб він негайно взяв абдест, пішов до Масджид ас-саадат, промовив ту молитву, яка повернула зір сліпому мусульманинові, і висловив те, чого бажає. Помолившись, бідолаха пішов туди, де був Халіф, і його привели до нього. Халіф посадив його на свою саджжаду (молитовний килимок), вислухав про його скруту й задовольнив його прохання. Побачивши, що його справу враз улаштовано, бідолаха радісно прийшов до мене й сказав: „Нехай Аллах таала буде вдоволений тобою! Якби ти не поговорив із Халіфом, я не позбувся б цієї скрути“. Він думав, що я говорив із Халіфом».

«(О Адаме!) Він — Пророк, Який походитиме з твого роду. Якби Я не створив Його, Я не створив би ні тебе, ні твоїх дітей. Оскільки ти зробив Його заступником, Я простив тебе» Хадис кудсі

Коли Хазрат Умар був халіфом, якось настав голод. Хазрат Білал ібн Харс, сахабі, пішов до могили Расулюллаха й сказав: «О Расулюллах! Твоя умма ось-ось помре з голоду. Благаю Тебе стати васілою, щоб пішов дощ». Тієї ж ночі Расулюллах з’явився йому уві сні й сказав: «Іди до Халіфа! Передай йому від мене привіт і скажи, щоб він вийшов і помолився про дощ!» Коли Хазрат Умар вийшов молитися про дощ, почав іти дощ. Аллах таала приймає молитви заради тих, кого Він любить. Аллах таала сповістив, що Він дуже любить Мухаммада алейхіссалям. Тому, якщо хтось молиться, кажучи «Аллахумма інні асалюка біджахі Набіййікаль-Мустафа», його молитву не буде відкинуто. Але робити Расулюллаха (саллаллаху таала алейхі ва саллям) васілою заради дрібних мирських справ суперечить адабу. Бурханаддін Ібрахім Малікі сказав: «Один бідняк, дуже голодний, прийшов до Худжри ас-саадат і сказав: „О Расулюллах! Я голодний“. Невдовзі хтось прийшов, забрав його до себе додому й нагодував. Коли бідняк сказав, що його молитву почуто, господар мовив: „Брате мій! Ти покинув свою родину й пройшов довгий і тяжкий шлях, щоб відвідати Расулюллаха. Чи годиться ставати перед Расулюллахом заради шматка хліба? У цій піднесеній присутності тобі слід було просити Джаннату й вічних благ! Аллах таала не відкидає того, чого тут просять“. Ті, хто удостоївся честі відвідати Расулюллаха, мають просити, щоб Він заступився за них у День Кіямату». Одного дня Імам Абу Бакр аль-Мукрі сидів разом з Імамом ат-Табарані та Абу Шейхом у Масджид ас-саадат. Кілька днів вони нічого не їли й були дуже голодні. Зрештою Імам Абу Бакр не витримав, сказав: «Я голодний, о Расулюллах!» — і відійшов у куток. Прийшов шляхетний чоловік, сеїд, зі своїми двома слугами й сказав: «Брати мої! Ви попросили мого діда Расулюллаха допомогти вам у голоді. Він звелів мені нагодувати вас». Вони разом з’їли те, що він приніс. Те, що лишилося, він залишив їм і пішов. Один з учених ісламу, Абу Абдуллах ібн Нуман Марракуші Тілімсані (683 р. Хіджри / 1284 р. н. е.), у своїй цінній книзі Місбах аз-зулям докладно пише про сотні мусульман, які досягли бажаного, зробивши нашого Володаря Расулюллаха васілою, і про їхні молитви. Один із тих, хто досяг свого бажання, зробивши Расулюллаха васілою, — Мухаммад ібн Мункадір. Він розповідає: «Один чоловік залишив у мого батька вісімдесят золотих монет і пішов на джихад. Він сказав: „Збережи їх для мене! Можеш також допомагати ними тим, хто в нужді“. У Медині настав голод. Мій батько роздав усі золоті монети тим, хто страждав від голоду. Власник золотих монет повернувся й попросив їх. Батько сказав: „Прийди завтра ввечері“. Він пішов до Худжри ас-саадат і благав Расулюллаха аж до ранку. Опівночі прийшов якийсь чоловік і сказав: „Простягни руку!“ Він дав йому гаманець із золотом і зник. Коли батько вдома перелічив золоті монети й побачив, що їх вісімдесят, він зрадів і одразу віддав їх власникові».

Хазрат Абу Абдуллах Тілімсані в цій книзі так розповідає про подію, яку пережив сам:

«У 637 році (1239 р. н. е.) ми вирушили з фортеці Садар разом із групою шановних людей. З нами був чоловік, який показував нам дорогу. Через якийсь час у нас скінчилася вода. Ми почали шукати воду. Тим часом я відійшов набік за потребою. І тут мене страшенно потягло на сон. Я подумав, що вони, мабуть, розбудять мене, коли рушатимуть далі, і поклав голову на землю.

Коли я прокинувся, то був зовсім сам посеред пустелі. Мої товариші забули про мене й поїхали. Я був зовсім сам, і мене охопив великий страх. Я почав блукати туди й сюди пустелею. Я не знав, де я і куди мені йти. Навкруги був рівний пісок. Незабаром стемніло. Не було навіть сліду каравану, з яким я подорожував. Я був зовсім сам у нічній темряві. Мій страх ставав ще сильнішим. У тривозі я почав іти швидше. Через якийсь час я впав — спраглий, утомлений і виснажений. Я вже втратив надію на життя й відчував, що смерть наближається. Я був у невимовному болю; мої страждання й муки досягли краю. Раптом мені дещо спало на думку. У нічній темряві я зібрав усі свої сили й востаннє простогнав щиро, з іхласом: „О Расулюллах! Допоможи! Я прошу Тебе про допомогу з дозволу Аллаха таала!“ Щойно я це сказав, як почув, що хтось мене кличе. Коли я подивився туди, звідки лунав голос, то побачив у нічній темряві людину, якої ніколи раніше не бачив, у сліпучо-білому вбранні, що розливала довкола себе світло й кликала мене. Він підійшов до мене й узяв мене за руку. Тієї ж миті вся моя втома й спрага зникли. Я ніби народився заново. Моє серце одразу пройнялося теплом до Нього. Якийсь час ми йшли, тримаючись за руки. Я відчував, що переживаю одну з найпрекрасніших миттєвостей свого життя. Перейшовши піщану дюну, я побачив вогні каравану, з яким подорожував, і почув голоси своїх товаришів. Ми наблизилися до них. Тварина, на якій я їхав, ішла позаду всіх. Раптом вона підійшла й зупинилася переді мною. Побачивши перед собою свою верхову тварину, я закричав від радості. Коли я закричав, людина, що була зі мною, відпустила мою руку. Потім Він знову взяв мене за руку й допоміг сісти на мою тварину. Після цього Він сказав: „Ми ніколи не відвертаємося від того, хто просить у нас чогось і шукає нашої допомоги“ — повернувся й пішов. Тоді я зрозумів, що Він — наш Володар Расулюллах. Коли Він відходив, було видно, як нур, що Він випромінював, підіймався в нічній темряві до неба. Коли Він зник із моїх очей, я враз отямився. У розпачі я сказав собі: „Як я міг не поцілувати рук і ніг нашого Володаря Расулюллаха?“ Але було вже пізно; нагоду було втрачено». Абуль-Хайр Акта, який п’ять днів голодував у Медині, прийшов до Худжри ас-саадат і привітав Расулюллаха. Він сказав, що голодний, відійшов набік і заснув. Уві сні він побачив, як іде Расулюллах, праворуч від Нього — Абу Бакр ас-Сіддік, ліворуч — Умар аль-Фарук, а попереду йде Алі аль-Муртаза (радіяллаху таала анхум аджмаїн).

Хазрат Алі підійшов і сказав: «О Абаль-Хайр! Вставай! Чого ти лежиш? Расулюллах іде!» Він одразу підвівся. Расулюллах підійшов і дав йому великий хліб. Згодом Абуль-Хайр розповідав: «Я одразу почав їсти, бо був дуже голодний. Коли я з’їв половину хліба, то прокинувся. Другу половину я знайшов у своїй руці».

«Хто зазнав шкоди від чогось, нехай візьме досконалий абдест і здійснить намаз у два ракаати! Потім нехай скаже: „О мій Господи! Я прошу Тебе. Я благаю Тебе, роблячи васілою Твого Пророка Мухаммада алейхіссалям, Який є милістю для світів. О Мухаммаде! Я роблю Тебе васілою перед моїм Господом, щоб Він сповнив моє бажання. О мій Господи! Зроби Його моїм заступником!“» Хадис шаріф

Далі в Місбах аз-зулям сказано: Ахмад ібн Мухаммад Суфі розповів: «Коли я був у пустелі Хіджазу, у мене не лишилося нічого з того, що я мав. Я прийшов до Медини. Біля Худжри ас-саадат я привітав Расулюллаха салямом. Потім сів набік і заснув. Расулюллах з’явився й сказав: „Ти прийшов, Ахмаде? Розкрий долоні!“ Він наповнив мої долоні золотом. Я прокинувся. Мої руки були повні золотих монет». Імам ас-Самхуді теж написав про подію, яку пережив сам, у своїй книзі «Історія Медини»: «Я загубив ключ від свого дому. Я не міг його знайти. Я прийшов до Худжри ас-саадат і сказав: „О Расулюллах! Я загубив свій ключ; я не можу потрапити додому!“ Тієї ж миті прийшов хлопчик, показав ключ, який тримав у руці, і сказав: „Я знайшов цей ключ. Може, він ваш?“»

Мустафа Ішкі-ефенді з Кіліса написав у своїй історичній книзі Маварід-і Маджидійя: «Я двадцять років прожив у Мецці. Відклавши шістдесят золотих монет, я переселився з дружиною й дітьми до Медини в 1247 році Хіджри (1831 р. н. е.). Гроші скінчилися в дорозі. Ми жили в гостях у одного знайомого. Я відвідав Худжру ас-саадат і попросив Расулюллаха (саллаллаху таала алейхі ва саллям) про допомогу. Через три дні до дому, де ми жили, прийшов якийсь пан і сказав, що найняв для нас будинок. Він звелів перевезти туди мої речі. Він заплатив за житло на рік наперед. Через кілька місяців я захворів і місяць пролежав у ліжку. У домі не лишилося нічого, що можна було б з’їсти чи продати. З допомогою дружини я виліз на дах. Я хотів, обернувшись до могили Расулюллаха, розповісти про свою скруту й попросити допомоги. Але коли я здійняв руки для молитви, мені стало соромно просити чогось мирського. Я не зміг нічого сказати. Я спустився до своєї кімнати. Наступного дня хтось прийшов і сказав, що такий-то надіслав мені ці золоті монети в дарунок. Я взяв гаманець. Хоча нам стало легше жити, я не позбувся хвороби. З чужою допомогою я дійшов до Худжри ас-саадат і попросив Расулюллаха про зцілення. Я вийшов із мечеті й пішов додому, ні в кого не просячи допомоги. Коли я ввійшов до дому, хвороби як не бувало. Щоб уберегтися від назару (лихого ока), я кілька днів виходив надвір із палицею. Але незабаром гроші скінчилися. Я залишив дружину й дітей у темряві й пішов до Масджид ан-Набаві. Після нічного намазу я розповів Расулюллахові про свою скруту. Дорогою додому до мене підійшла незнайома людина й дала мені гаманець. Я побачив, що в ньому сорок дев’ять золотих монет, кожна вартістю дев’ять курушів. Я купив свічок та інших потрібних речей і пішов додому».

У другому томі перекладу книги Шакаїк-і Нуманійя написано, що великий учений ісламу Мавляна Шамсаддін Мухаммад ібн Хамза Фанарі (рахімахуллаху таала), перший шейх аль-іслам Османської держави й муджаддид свого часу, захворів на катаракту й осліп. Однієї ночі він побачив уві сні нашого Володаря Расулюллаха. Коли Той звелів йому: «Поясни (зроби тафсир) суру Та Ха!» — він відповів: «У мене немає сили пояснювати Коран аль-карім у Твоїй високій присутності, та й очі мої не бачать». Тоді наш Володар Расулюллах, лікар пророків, вийняв зі Своєї благословенної хірки шматочок бавовни, змочив його Своєю благословенною слиною й поклав йому на очі. Молла Фанарі прокинувся й знайшов шматочок бавовни на своїх очах. Коли він зняв його, то почав бачити. Він славив Аллаха таала й дякував Йому. Він зберіг ті бавовняні нитки й заповів, щоб їх поклали йому на очі, коли він помре. Коли він помер у Бурсі в 834 році (1431 р. н. е.), його заповіт виконали.

Хазрат Імам Малік розмовляв з аббасидським Халіфом Абу Джафаром Мансуром у Масджид ан-Набаві. Він сказав: «О Мансуре! Це Масджид ас-саадат! Стиши голос! Аллах таала дорікнув одній групі людей, коли сказав у сурі аль-Худжурат за змістом: „Не підносьте ваших голосів над голосом Расулюллаха!“4 А в аяті аль-каріма „Ті, що стишують свої голоси в присутності Расулюллаха…“5 Він похвалив тих, хто говорить тихо. Виявляти повагу до Расулюллаха після Його смерті — те саме, що виявляти Йому повагу за Його життя». Мансур схилив голову й сказав: «О Аба Абдуллах! Мені стати обличчям до кібли чи до Кабр ас-саадат?» Хазрат Імам Малік сказав: «Не відвертай обличчя від Расулюллаха! Цей піднесений Пророк (саллаллаху таала алейхі ва саллям), Який є заступником у День Кіямату, у День Кіямату буде васілою для порятунку тебе й твого батька Адама алейхіссалям. Тобі слід обернутися до Кабр ас-саадат, триматися за благословенну душу Расулюллаха й просити заступництва. У шістдесят четвертому аяті аль-каріма сури ан-Ніса сказано за змістом:

„Ті, хто вчинив несправедливість щодо своїх нафсів (зашкодив самим собі), хто приходить до Тебе й просить в Аллаха таала прощення і за кого Мій Расул теж просить прощення, знайдуть Аллаха таала Тим, Хто приймає покаяння і Милосердним“. Цей аят аль-каріма обіцяє, що таубу тих, хто робить Расулюллаха васілою, буде прийнято». Тоді Мансур підвівся зі свого місця, став перед Худжрою ас-саадат і сказав: «О мій Господи! У цьому аяті аль-каріма Ти пообіцяв прийняти таубу тих, хто робить Твого Расула васілою. І я прийшов до високої присутності Твого піднесеного Пророка й прошу в Тебе прощення. Прости мені, як Ти простив Своїм рабам, які просили прощення, коли Він був живий! О мій Господи! Я благаю Тебе, роблячи васілою Твого піднесеного Пророка, Який є Набі ар-Рахма (Пророком Милосердя). О Мухаммаде, найдостойніший із пророків! Роблячи тавассуль через Тебе, я благав мого Господа. О мій Господи! Зроби цього піднесеного Пророка моїм заступником!» Молячись, він стояв спиною до кібли, а обличчям до вікна Муваджахат ас-саадат. Мінбар ан-Набаві був ліворуч від нього. Порада, яку Хазрат Імам Малік дав Халіфові Мансуру, показує, що ті, хто молиться перед Худжрою ас-саадат, мають бути дуже пильними. Сказано, що тим, хто не здатен виявляти шанобу й повагу, які личать цьому місцю, не годиться довго залишатися в Медині аль-Мунавварі. Один анатолійський селянин, який багато років прожив у Медині аль-Мунавварі, одружився там і мав певну службу при Худжрі ас-саадат, одного дня захворів на гарячку, і йому захотілося айрану (прохолодного напою з йогурту й води). Він подумав у серці: «Якби я був у своєму селі, то звелів би зробити айран із йогурту й випив би його». Тієї ж ночі Расулюллах з’явився уві сні Шейхові аль-Харам-ефенді й звелів, щоб службу, яку виконував цей чоловік, віддали іншому. Коли Шейх аль-Харам відповів: «О Расулюллах! Цю службу виконує такий-то з Твоєї умми», — Пророк сказав: «Скажи тій людині, щоб вона поїхала до свого села й пила айран!» Коли наступного дня йому переказали це веління, селянин сказав: «Як накажете!» — і поїхав додому, у свій край.

«Ті, хто вчинив несправедливість щодо своїх нафсів, хто приходить до Тебе й просить в Аллаха таала прощення і за кого Мій Расул теж просить прощення, знайдуть Аллаха таала Тим, Хто приймає покаяння і Милосердним» Ан-Ніса: 64

Якщо думка, яка лише промайнула в серці, може завдати такої втрати, то звідси слід зрозуміти, якої великої шкоди — борони Аллах — може завдати непристойне слово чи вчинок, що не відповідає адабу, навіть якщо це лише жарт.

Ти — іман у серці муміна, що любить Тебе,
він ніколи не сумує, Ти — ліки від його печалі,
він чекає Твого заступництва, Ти — веління його серця,
хто сподівається допомоги, той неодмінно її досягне, о Расулюллах.