ВІДХІД НАШОГО ВОЛОДАРЯ ПРОРОКА

Усаму ібн Зайда призначають командувачем

Були останні дні місяця Сафара. Володар світів (саллаллаху алейхі ва саллям) хотів знову закликати до ісламу візантійців (східних ромеїв) на півночі, перш ніж вони стануть великою загрозою для мусульман, а якщо не приймуть заклику — воювати з ними й поставити їх під владу Ісламської держави. Тому Він звелів Своїм героїчним Асхабам готуватися до війни з ромеями. Асхаби аль-кірам розійшлися, щоб готуватися. Наш Володар Расул аль-акрам покликав до Себе Хазрат Усаму ібн Зайда й сказав: «О Усамо! Іди з ім’ям і благословенням Аллаха таала до Дамаска, до кордону Балки, до Дарума в Палестині, до місця, де твій батько став шахідом. Нехай коні потопчуть ці землі. Я призначив тебе головнокомандувачем цього війська. Несподівано нагрянь на людей Убни й удар по них, як блискавка. Іди так швидко, щоб жодна звістка не дійшла туди, куди ти йдеш, раніше за тебе. Візьми з собою провідників, а розвідників і дозорців пусти поперед себе. Якщо Аллах таала дарує тобі перемогу, залишайся серед них лише недовго». Він звелів їм стати табором у Джурфі, Своїми благословенними руками прив’язав стяг до древка й вручив його.4

Він піднявся на мінбар у мечеті й сказав: «О мої Асхаби! Як батько Усами Зайд був гідний бути командувачем і був мені найлюбішим, так і його син Усама гідний бути командувачем після нього. Усама — один із найлюбіших мені людей».

Серед тих, хто мав іти на війну під командуванням Хазрат Усами, були й видатні Асхаби, як-от Хазрат Абу Бакр, Хазрат Умар, Хазрат Абу Убайда ібн Джаррах і Хазрат Саад ібн Абі Ваккас.

Але оскільки наступного дня Султан Всесвіту раптово захворів, виступ війська відклали аж до того часу, коли наш Володар Пророк перейшов в ахірат. Наш улюблений Пророк захворів на тяжку малярію (хумму). Гарячка дедалі зростала, і хвороба посилювалася.

Однієї ночі опівночі, коли біль ущух, Він підвівся з постелі. Він одягнувся й зібрався йти. Побачивши це, наша мати Хазрат Аїша запитала: «Нехай мої батько й мати, та й моє життя, будуть пожертвою за Тебе, о Расулюллах! Куди Ти йдеш?» Наш Володар Сарвар аль-алям (саллаллаху алейхі ва саллям) відповів: «Мені звелено просити прощення для тих, хто похований на кладовищі Бакі. Туди я й іду».

Він узяв із Собою Абу Мувайхіба й Абу Рафі та пішов туди. На кладовищі Він довго молився й благав Аллаха таала про прощення й милість для них. Коли сахаби, які були з Ним, побачили, як наполегливо благає наш Володар Пророк, вони сказали: «Якби ж і ми тепер лежали тут похованими й удостоїлися частки в цій молитві Расулюллаха!» Тоді наш улюблений Пророк обернувся до Абу Мувайхіба й сказав: «О Абу Мувайхібе! Мені дали вільний вибір між скарбами світу й благами ахірату. Мені сказали: „Якщо Ти хочеш, можеш залишитися у світі, а потім увійти до Джаннату, а якщо хочеш, нехай настане Лікауллах (зустріч з Аллахом таала), і тоді Ти ввійдеш до Джаннату“. Я обрав Лікауллах, а потім Джаннат».

«О муміни! Заради Аллаха: хто має право на щось у мене, нехай устане, прийде й візьме його тут, перш ніж настане Кіямат» Хадис шаріф

Іншого дня Він вирушив просити прощення для шахідів, що лежали в Ухуді. Він довго благав Аллаха таала й молився за них. Потім Він прийшов до мечеті й сказав Асхабам аль-кірам: «Я першим із вас прийду до водойми Каусар і зустріну вас там. Там наше місце зустрічі … Я не боюся, що після мене ви повернетеся до ширку (багатобожжя). Але я боюся, що вас захопить цей світ, ви заздритимете одне одному через нього й убиватимете одне одного і що врешті ви загинете так, як загинули ті, хто був до вас …» Потім Він пішов до Своєї оселі щастя. Його хвороба посилилася. Його благословенні дружини дали знати нашому улюбленому Пророкові, що хочуть, аби Він залишався в домі нашої матері Хазрат Аїші, і що вони зрікаються своїх прав на її користь. Він зрадів цій самопожертві Своїх чистих дружин, помолився за всіх них і почав проводити решту Своїх днів у домі нашої матері Хазрат Аїші. Гарячка в нашого Володаря Расула аль-акрама (саллаллаху алейхі ва саллям) дуже посилилася. Через сильну гарячку Йому доводилося перевертатися в постелі з одного боку на другий. Коли Він був у такому стані, Асхаби аль-кірам приходили провідати Його й глибоко сумували через великі страждання, яких зазнавав наш Володар. Абу Саїд аль-Худрі розповідав: «Я зайшов у благословенну присутність Расулюллаха. На Ньому лежало оксамитове покривало. Жар від гарячки проходив крізь покривало; ми не могли торкнутися покривала рукою — так воно пашіло. Коли наш Володар Расулюллах побачив наше здивування й наш смуток, Він сказав:

„Найтяжчі випробування спіткають пророків. Та попри це пророк радіє випробуванням більше, ніж ви радієте дарам, які отримуєте“».

Умм Бішр бінт Бара розповідала: «Я ходила провідати Расулюллаха. Його благословенне тіло пашіло, мов вогонь. Я сказала: „Нехай моє життя буде пожертвою за Тебе, о Расулюллах! Я ще ніколи не бачила такої тяжкої хвороби! …“ Тоді Він сказав: „О Умм Бішр! Гарячка така сильна для того, щоб мій саваб (нагорода) був великий. Ця хвороба — наслідок отруєного м’яса, яке я скуштував у Хайбарі. Біль від того м’яса я відчував завжди. Отрута, яку я з’їв того дня, тепер розриває мій абхар, тобто мою аорту“».5

Наш улюблений Пророк сказав Хазрат Абдуллахові ібн Масуду: «Немає такого мусульманина, якого спіткала б хвороба, щоб Аллах таала не дав опасти його провинам і гріхам, як опадає листя з дерева!»6 Хвороба з кожним днем посилювалася. Асхаби аль-кірам дуже засмучувалися через це й не знаходили спокою у своїх домівках. Вони збиралися в мечеті. Щоб довідатися, як почувається наш Володар Пророк, вони послали до Нього Хазрат Алі. Володар світів запитав знаком: «Що кажуть мої Асхаби?» Хазрат Алі сказав: «Вони глибоко засмучені й неспокійні від думки: „А що, як Расулюллах відійде від нас! …“» Тоді наш улюблений Пророк, Чиє милосердя до Своїх Асхабів було ще значно більшим, переборюючи Свою тяжку хворобу, підвівся й прийшов до мечеті, спираючись на Хазрат Алі та Хазрат Фадля ібн Аббаса. Він піднявся на мінбар і, прославивши Аллаха таала й подякувавши Йому, сказав Асхабам аль-кірам:

«О мої Асхаби! Я чув, що ви непокоїтеся через мою смерть. Хіба хоч один пророк залишався навіки серед Своєї умми, щоб ви чекали, що й я залишуся навіки серед вас? Знайте, що я відійду до мого Господа. Мій заповіт вам — шануйте найвидатніших серед мухаджирів. О мухаджири! Ось мій заповіт вам: робіть добро ансарам! Вони робили добро вам. Вони дали вам притулок у своїх домівках. Хоч їм і самим важко було прогодуватися, вони ставили вас вище за себе. Вони поділилися з вами своїм майном. Хто матиме владу над ансарами, нехай піклується про них і прощає тим, хто схибить». Потім Він дав їм кілька прекрасних і зворушливих настанов і сказав: «Аллах таала дав одному зі Своїх рабів вільно вибрати між тим, щоб залишитися в цьому світі, і тим, щоб відійти до свого Господа. Цей раб забажав відійти до свого Господа». Цими словами Він натякнув, що невдовзі відійде у вічність. Хазрат Абу Бакр ас-Сіддік зрозумів, що означають ці слова, заплакав і сказав: «Нехай наші життя будуть пожертвою за Тебе, о Расулюллах!» Расул аль-акрам (саллаллаху алейхі ва саллям) сказав: «Не плач, о Абу Бакре», — і звелів йому триматися й бути терплячим. З Його благословенних очей текли сльози. Він сказав: «О мої Асхаби! Я дуже вдоволений Абу Бакром, який з вірністю та іхласом жертвував своїм майном на шляху релігії ісламу. Якби можна було обрати собі друга на шляху до ахірату, я обрав би його». Потім Він звелів: «Зачиніть усі двері, що відчиняються до мечеті, окрім дверей Абу Бакра!»

Потім Він зійшов з мінбару, повернувся до нашої матері Хазрат Аїші й увійшов до її кімнати. Асхаби аль-кірам заплакали. Тоді наш Володар Пророк, спираючись на Хазрат Алі та Хазрат Фадля ібн Аббаса, знову прийшов до мечеті, став на нижній щабель мінбару й сказав Асхабам аль-кірам: «О мухаджири, о ансари! Коли час чогось відомий, немає користі поспішати, щоб його досягти. Аллах таала не поспішає щодо жодного зі Своїх рабів. Якщо хтось спробує змінити када і кадар (долю) Аллаха таала й стати вище за Його Волю, Він зламає його Своїм Гнівом і знищить.

Хто хоче перехитрити й ошукати Аллаха таала, той ошукує сам себе, і справи його розладнуються. Знайте, що я співчутливий і милосердний до вас. І ви прийдете до мене. Місце, де ви зустрінетеся зі мною, — біля водойми Каусар. Хто бажає увійти до Джаннату й зустрітися там зі мною, нехай не веде пустих розмов. О мусульмани! Невіра й гріх призводять до того, що блага змінюються, а прожиток зменшується. Якщо люди коритимуться велінням Аллаха таала, їхні правителі, начальники й намісники виявлятимуть до них милосердя й співчуття. Якщо ж вони житимуть у гріху й розпусті, переступатимуть усі межі й чинитимуть гріхи, то не матимуть милосердних правителів. Як моє життя було на благо вам, так і моя смерть — благо й милість для вас. Якщо я несправедливо вдарив когось або сказав комусь недобре слово, я згоден, щоб він узяв своє право, зробивши те саме мені; і якщо я несправедливо взяв щось у когось із вас, я згоден, щоб він вимагав це назад, і готовий розрахуватися за всі права. Бо кара в цьому світі набагато легша за кару в ахіраті. Її легше витерпіти». Як раніше Він висловив Своє вдоволення Хазрат Абу Бакром, так цього разу у Своїй хутбі Він висловив Своє вдоволення Хазрат Умаром і сказав: «Умар зі мною, і я з ним. Після мене істина буде з Умаром».

«Найтяжчі випробування спіткають пророків. Та попри це пророк радіє випробуванням більше, ніж ви радієте дарам, які отримуєте» Хадис шаріф

Після хутби Він зійшов з мінбару. Здійснивши намаз, Він знову піднявся на мінбар, висловив Свою останню волю й дав настанови. Потім сказав: «Я доручаю вас Аллахові таала», — залишив Своїх Асхабів і пішов до Своєї кімнати. Одного дня, коли Його мучили сильні болі, Володар світів (саллаллаху алейхі ва саллям), щоб розрахуватися з Асхабами аль-кірам і не піти до ахірату з правами інших людей на Собі, покликав до Себе Хазрат Білала аль-Хабаші й звелів йому: «Скликай людей! Нехай зберуться в мечеті. Я хочу висловити їм мою останню волю! …»

Хазрат Білал зібрав усіх Асхабів у мечеті. Наш Володар Пророк прийшов до мечеті, спираючись на Хазрат Алі та Хазрат Фадля ібн Аббаса. Він сів на мінбар і, вознісши хвалу Аллахові таала, сказав: «О мої Асхаби! Знайте, що наблизився час, коли я розлучуся з вами. Хто має щодо мене якесь право, нехай прийде й вимагає його. Хто мені дорогий, нехай вимагає від мене свого права або зробить його халяль для мене (простить мені своє право), щоб я досяг мого Господа і Його милості, вільний від таких прав». Потім Він зійшов з мінбару й провів полуденний намаз. Після намазу Він знову піднявся на мінбар і повторив те, що сказав перед намазом. Під час Своєї хвороби наш улюблений Пророк завжди, коли лунав азан, виходив до Масджид аш-Шаріф і здійснював намаз джамаатом як імам для Асхабів аль-кірам.7 За три дні до того, як наш улюблений Пророк відійшов у вічність, Його хвороба посилилася. Він не міг прийти до мечеті й провести намаз. Першим намазом, який Він не зміг здійснити джамаатом, був нічний намаз.

Як завжди, у цей час Хазрат Білал підійшов до дверей і сказав: «Ас-салят, о Расулюллах!» Наш улюблений Пророк від слабкості не мав сил дійти до мечеті. Він сказав: «Скажіть Абу Бакрові, щоб він став імамом і провів намаз для моїх Асхабів». Тоді наша мати Хазрат Аїша сказала нашому Пророкові: «Нехай моє життя буде пожертвою за Тебе, о Расулюллах! Мій батько м’якосердий і дуже вразливий до смутку. Якщо він стане на Твоє місце й не побачить там Тебе, то від плачу не зможе читати й провести намаз. Чи не звелиш Ти Умарові стати імамом?» Наш Володар Пророк знову сказав: «Скажіть Абу Бакрові, щоб він став імамом і провів намаз для моїх Асхабів». Хазрат Білал переказав Хазрат Абу Бакрові, як стоять справи. Коли Хазрат Абу Бакр не побачив у міхрабі нашого Володаря Расулюллаха, він наче дістав удар у серце; він мало не втратив тями. Він плакав… і плакав!… Заплакали й Асхаби аль-кірам. Коли наш Володар Хабібуллах запитав, що це за плач лунає з мечеті, наша мати Хазрат Фатіма відповіла: «Нехай моє життя буде пожертвою за Тебе, о Расулюллах! Твої Асхаби плачуть, бо не можуть знести розлуки з Тобою!»8 Наш улюблений Пророк (саллаллаху алейхі ва саллям), море милосердя, глибоко засмутився. Щоб утішити Своїх Асхабів, Він, попри таку тяжку хворобу, насилу підвівся. Він прийшов до мечеті, спираючись на Хазрат Алі та Хазрат Аббаса. Після намазу Він сказав: «О мої Асхаби! Ви під захистом Аллаха таала, і я доручив вас Аллахові таала! Майте такву (богобоязність). Бійтеся Аллаха таала. Тримайтеся велінь Аллаха таала й коріться їм. Тепер я покидаю цей світ».

Це було за три дні до того, як наш улюблений Пророк відійшов у вічність. Джабраїл алейхіссалям прийшов відвідати нашого Володаря Расулюллаха й сказав: «О Расулюллах! Аллах таала передає Тобі Свій салям. Хоч Він і знає Твій стан, Він питає, як Ти маєшся і як Ти почуваєшся». Володар світів відповів: «Мені сумно!» У неділю Джабраїл алейхіссалям прийшов знову й запитав, як Він почувається. Наш Володар Пророк дав ту саму відповідь. Джабраїл алейхіссалям приніс Йому також радісну звістку, що Асвада аль-Анасі, який оголосив себе пророком в Ємені, убито. Расул аль-акрам, зі Свого боку, переказав цю радісну звістку Своїм Асхабам. Частину золота, що надійшло до Нього перед хворобою, Він роздав бідним, а частину віддав Хазрат Аїші. У неділю хвороба Расулюллаха посилилася. До Нього прийшов Хазрат Усама, якого Расулюллах призначив воєначальником. Він нічого не сказав Усамі, але підняв Свої благословенні руки й провів ними по ньому. Стало зрозуміло, що Він молився за нього. Тринадцятий і останній день Його хвороби… Того дня, як і в день, коли наш улюблений Пророк ушанував світ Своїм народженням, був понеділок і 12 Рабі аль-авваля. Султан Всесвіту відчув полегкість у Своєму благословенному тілі. Саме тоді, коли Асхаби аль-кірам мали здійснювати ранковий намаз за Хазрат Абу Бакром ас-Сіддіком, Володар світів ушанував Масджид аш-Шаріф Своєю присутністю. Він побачив, як Його умма рядами здійснює поклоніння. Він зрадів і усміхнувся. Коли Асхаби аль-кірам побачили Расулюллаха в мечеті, вони подумали, що Він одужав від Своєї хвороби, і зраділи. Хазрат Абу Бакр ас-Сіддік зрозумів, що прийшов наш улюблений Пророк, і хотів відступити назад. Але наш Володар дав йому знак лишатися на своєму місці. Сам Він пішов за Хазрат Абу Бакром і здійснив намаз позаду нього.9 Так за велінням Расулюллаха Хазрат Абу Бакр провів як імам сімнадцять намазів для Асхабів аль-кірам. Після намазу Расул аль-акрам (саллаллаху алейхі ва саллям) ушанував Своєю присутністю кімнату Хазрат Аїші й ліг. Потім Він сказав: «Я хочу постати перед Аллахом таала, не залишивши по собі жодного мирського майна. Роздай бідним усе золото, що в тебе лишилося!» Потім жар посилився. Через деякий час Він знову розплющив очі й запитав Хазрат Аїшу, чи роздала вона золото. Вона сказала, що роздасть. Він знову й знову звелів роздати його негайно. Коли все негайно роздали й Йому про це сказали, Він мовив: «Тепер мені спокійно». Відпочивши деякий час у Своїй постелі, Він покликав до Себе Хазрат Алі. Він поклав Свою благословенну голову йому на коліна. Його благословенне чоло спітніло, а колір Його благословенного обличчя змінився. Коли наша мати Хазрат Фатіма побачила свого благословенного батька в такому стані, вона не змогла дивитися на Нього й відійшла до своїх синів, Хазрат Хасана та Хазрат Хусейна. Вона взяла їх за руки й заплакала: «О мій батьку! Хто подбає про Твою доньку? Кому Ти доручаєш Хасана й Хусейна? Ой, батьку мій! Нехай моє життя буде пожертвою за Тебе! Що буде зі мною після Тебе? На кого дивитимуться мої очі після Тебе?» Коли наш Володар Расулюллах почув ці слова Своєї доньки, що розривали серце, Він розплющив Свої благословенні очі, покликав її до Себе й помолився: «О мій Господи! Даруй їй терпіння». Коли ж Він потім сказав: «О Фатімо! О світло моїх очей! Твій батько в передсмертних муках!» — її жалібний плач став ще сильнішим. Коли Хазрат Алі сказав: «О Фатімо! Прошу тебе, замовкни! Не засмучуй Расулюллаха ще більше!» — наш улюблений Пророк сказав: «Не завдавай їй болю, о Алі! Нехай плаче за своїм батьком! …» Потім Він заплющив Свої благословенні очі, ніби втратив свідомість. Тоді Хазрат Хасан підійшов до свого благословенного діда й сказав крізь сльози: «О мій благословенний діду! Хто зможе знести розлуку з Тобою? Кому ми виллємо серцевий біль? Хто після Тебе подбає про мою матір, мого батька й мого брата? Де Твої дружини й Твої Асхаби знайдуть Твою прекрасну вдачу? …» Тоді благословенні дружини нашого Володаря Пророка не змогли більше стримуватися й усі тихо заплакали. Коли Асхаби аль-кірам, які сумно чекали надворі, почули, що нашому Володареві Пророку стало значно гірше, їхні серця розривалися. Вони заплакали. Вони благали біля дверей: «Прошу, відчиніть двері! Дайте нам ще раз побачити благословенне обличчя Расула алейхіссалям! …» Коли хабіб (улюблений) Аллаха таала, посланий як милість для світів, почув ці благання Своїх Асхабів, Він змилосердився й сказав: «Відчиніть двері!» Тоді ввійшли найвидатніші з Асхабів. Порадивши їм терпіння, наш улюблений Пророк сказав: «О мої Асхаби! Ви найвищі й найшляхетніші з людей. Хоч би хто прийшов після вас, ви ввійдете до Джаннату раніше за всіх них. Будьте стійкі в тому, щоб підтримувати релігію, і зробіть Коран аль-азім вашим імамом (провідником).

«О мої Асхаби! Ви під захистом Аллаха таала, і я доручив вас Аллахові таала! Майте такву (богобоязність)» Хадис шаріф

Не будьте недбалими щодо приписів релігії». Потім Він сказав: «О мій Господи! Чи я сповістив?» — і заплющив Свої благословенні очі. Його благословенне обличчя вкрилося потом. Хазрат Алі дав знак Асхабам вийти. Коли вони вийшли, до Нього підійшла наша мати Хазрат Аїша й попросила настанови. Він сказав їй: «О Аїшо! Бережи себе, сидячи в куточку свого дому!» Потім з Його благословенних очей потекли сльози. Володар світів плакав… Серця присутніх були поранені й розривалися. Наша мати Хазрат Умм Салама запитала: «Нехай моє життя буде пожертвою за Тебе, о Расулюллах! Чому Ти плачеш?» Він відповів: «Я плачу, щоб моїй уммі було виявлено милість».

Сонце підіймалося до зеніту. Час наближався… Благословенна голова нашого улюбленого Пророка спочивала на грудях нашої матері Хазрат Аїші. Володар світів переживав Свої останні миті, і з Його благословенних уст линули такі слова: «Заради милосердя! Добре поводьтеся з невільниками, які у вашій владі! Одягайте їх і годуйте. Говоріть із ними лагідно. Намаз — тримайтеся намазу! Бійтеся Аллаха таала щодо ваших дружин і невільників! … О мій Аллаху! Прости мене! Даруй мені Свою милість! … Дай мені досягти ступеня Рафік аль-аля! …» Сльози потоком лилися з очей нашої матері Хазрат Фатіми, і її стогін краяв серця. Наш улюблений Пророк посадив її біля Себе й сказав: «Доню моя, потерпи трохи й не плач. Бо (ангели) Хамала аль-Арш плачуть від твого плачу». Він витер сльози нашої матері Хазрат Фатіми. Він утішив її, попросив в Аллаха таала терпіння для неї й сказав їй: «О доню моя, мою душу буде взято. Скажи: „Інна ліллахі ва інна ілейхі раджіун“. О Фатімо! За кожне лихо, що спіткає, дається винагорода». Він на деякий час заплющив Свої благословенні очі, а потім сказав: «Віднині твій батько не знатиме ні смутку, ні журби. Бо він звільняється від минущого світу й від місця страждань». Потім Він сказав Хазрат Алі: «О Алі! Один юдей має в мене стільки-то свого майна. Я взяв його, щоб спорядити воїнів. Не забудь його віддати. Ти неодмінно сплатиш мій борг, і ти будеш першим із тих, хто зустрінеться зі мною біля водойми Каусар. Після мене ти багато зазнаєш лиха. Будь терплячим. Коли люди прагнутимуть цього світу, ти обирай ахірат».

Хазрат Усама прийшов знову. Наш Володар Расулюллах сказав: «Нехай Аллах таала буде тобі помічником! Іди ж у бій!» Усама вийшов до свого війська й одразу дав наказ вирушати.10

Володар світів робив Свої останні подихи… Час наблизився зовсім… Аллах таала дав одкровення Азраїлові алейхіссалям: «Іди до Мого Хабіба в найпрекраснішій подобі! Якщо Він дозволить, візьми Його душу дуже лагідно й легко. Якщо не дозволить — повертайся!» Азраїл алейхіссалям прийшов у найпрекраснішій подобі, в образі людини, до дверей оселі щастя нашого улюбленого Пророка й сказав: «Ассаляму алейкум, о Ти, Хто володієш домом пророцтва! Чи дозволиш мені ввійти? Нехай Аллах таала виявить Тобі милість!»

Наша мати Хазрат Аїша, яка сиділа біля нашого улюбленого Пророка (саллаллаху алейхі ва саллям), сказала Хазрат Фатімі: «Відповідай ти тому, хто стоїть біля дверей». Тоді Хазрат Фатіма підійшла до дверей і дуже сумним голосом сказала: «О рабе Аллаха таала! Расулюллах зараз зайнятий Своїм станом». Азраїл алейхіссалям ще раз попросив дозволу. Йому дали ту саму відповідь. Коли він утретє повторив своє привітання й гучним голосом сказав, що мусить увійти, наш Володар Пророк почув його й сказав: «О Фатімо! Хто там біля дверей?»

Хазрат Фатіма відповіла: «О Расулюллах! Біля дверей хтось просить дозволу ввійти. Я кілька разів йому відповідала. Але коли він гукнув утретє, мене пройняв дрож». Тоді наш Володар Расулюллах сказав: «О Фатімо! Чи знаєш ти, хто стоїть біля дверей? Це той, хто руйнує втіхи, розганяє зібрання, робить жінок удовами, а дітей сиротами, спустошує домівки й наповнює могили; це ангел смерті Азраїл. О Азраїле, увійди!» Тієї миті нашу матір Хазрат Фатіму охопив невимовний біль, і з її благословенних уст вирвалися слова: «Ой, Медино, ти спустіла!» Наш Пророк узяв руку Хазрат Фатіми й поклав її на Свої благословенні груди. Він заплющив Свої благословенні очі. Присутні подумали, що Його благословенну душу взято. Наша мати Хазрат Фатіма не витримала; вона схилилася до Його благословенного вуха й гукнула голосом, що краяв серце: «О мій любий батьку! …» Не діставши відповіді, вона сказала: «Нехай моє життя буде пожертвою за Тебе, о Расулюллах! Прошу, розплющ Свої благословенні очі й скажи мені щось…» Тоді Володар світів розплющив Свої благословенні очі, витер сльози Своєї доньки й прошепотів їй на вухо, що помре. Тоді Хазрат Фатіма заплакала. Потім наш Пророк сказав їй: «З мого Ахль аль-Байт ти перша прийдеш до мене». Вона зраділа цій радісній звістці й знайшла втіху.

«О мій Аллаху! Прости мене! Даруй мені Свою милість! … Дай мені досягти ступеня Рафік аль-аля! …» Хадис шаріф

Наша мати Хазрат Фатіма запитала: «О мій любий батьку! Сьогодні день розлуки! Коли я знову зустрінуся з Тобою?» Наш Володар Расулюллах сказав: «О доню моя! Ти знайдеш мене на краю водойми в День Кіямату. Я напуватиму тих із моєї умми, хто прийде до водойми». Коли Хазрат Фатіма запитала: «А якщо я не знайду Тебе там, що мені тоді робити?» — наш Володар Пророк сказав: «Ти знайдеш мене біля Мізану (В ахіраті буде Мізан — терези, на яких зважуватимуть діла й учинки. Він не схожий на мирські терези.). Там я заступатимуся за мою умму».

Коли наша мати Хазрат Фатіма запитала: «А якщо я й там Тебе не знайду, о Расулюллах?» — наш Володар Пророк сказав: «Тоді ти знайдеш мене біля мосту Сірат. Там я благатиму мого Господа, кажучи: „О мій Господи! Убережи мою умму від Вогню“».

Потім Хазрат Алі сумним голосом запитав: «О Расулюллах! Коли Ти віддаси Свою душу, хто Тебе обмиє, у що ми Тебе загорнемо, хто проведе Твій намаз і хто покладе Тебе в могилу?» Наш Володар Пророк сказав:

«О Алі, обмий моє тіло ти, а Фадль ібн Аббас нехай поливає воду. Джабраїл буде третім із вами. Коли мій гусль (обмивання) буде завершено, загорніть мене в саван. Джабраїл принесе прекрасні пахощі з Джаннату. Потім віднесіть мене до мечеті й вийдіть. Бо спершу Джабраїл, потім Мікаїл та Ісрафіл, а тоді й усі ангели, гурт за гуртом, здійснять мій намаз. Після цього ввійдіть усі й станьте рядами. Нехай ніхто не стає попереду мене».11 Потім Він запитав Азраїла алейхіссалям, який чекав: «О Азраїле! Ти прийшов відвідати мене чи взяти мою душу?» Азраїл алейхіссалям відповів: «Я прийшов і як гість, і на службі. Аллах таала звелів мені ввійти до Тебе з дозволу. Твою душу я можу взяти лише з Твого дозволу. О Расулюллах! Якщо Ти дозволиш мені, я скорюся й візьму Твою душу. Якщо ні — повернуся до мого Господа». Наш Володар Пророк запитав: «О Азраїле! Де ти залишив Джабраїла?» Азраїл алейхіссалям відповів: «Я залишив Джабраїла на небі цього світу. Ангели висловлюють йому співчуття, бо Ти відходиш». Поки вони так розмовляли, прийшов Джабраїл алейхіссалям. Наш Володар Расулюллах сказав: «О мій брате Джабраїле! Ось і настав час відійти з цього світу. Що чекає мене в Аллаха таала? Сповісти мені про це радісну звістку, щоб я зі спокійним серцем віддав цю довірену річ її Власникові». Джабраїл алейхіссалям сказав: «О улюблений Аллаха таала! Я залишив небесну браму відчиненою. Ангели стоять рядами й з любов’ю чекають на Твою душу». Наш улюблений Пророк сказав: «Хвала належить Аллахові таала. Сповісти мені радісні звістки! Що чекає мене в Аллаха таала?» Джабраїл алейхіссалям сказав: «О Расулюллах! На честь Твого прибуття відчинено брами Джаннату, течуть ріки Джаннату, схиляються дерева Джаннату, і гурії Джаннату прикрасилися».

Наш Володар Пророк знову сказав: «Хвала належить Аллахові таала. Сповісти мені інші радісні звістки, о Джабраїле!» Джабраїл алейхіссалям сказав: «О Расулюллах! Ти перший, хто заступатиметься в День Кіямату, і перший, чиє заступництво буде прийнято». Коли ж наш Володар Пророк знову сказав: «Хвала належить Аллахові таала. Сповісти мені інші радісні звістки, о Джабраїле!» — Джабраїл алейхіссалям сказав: «О Расулюллах! Про що Ти питаєш?» Тоді наш Володар Пророк сказав: «Уся моя тривога, смуток і журба — про мою умму, яку я залишаю по собі». Хазрат Джабраїл алейхіссалям сказав: «О улюблений Аллаха таала! Аллах таала простить Твою умму в День Кіямату доти, доки Ти не будеш вдоволений. Він уведе до Джаннату Тебе раніше за всіх інших пророків, а Твою умму — раніше за всі інші умми». Наш улюблений Пророк сказав Джабраїлові алейхіссалям: «У мене є три бажання до Аллаха таала: перше — щоб Він зробив мене заступником за грішних із моєї умми. Друге — щоб Він не карав їх за гріхи, які вони вчинили у світі. Третє — щоб діла моєї умми показували мені щочетверга й щопонеділка (Якщо їхні діла добрі, я молитимуся, щоб Аллах таала прийняв їх. Якщо ж це лихі діла, я заступатимуся й проситиму, щоб їх стерли з книги діл)». Джабраїл алейхіссалям сповістив Йому, що Аллах таала прийняв усі три Його бажання. Тоді нашому улюбленому Пророкові полегшало.

Аллах таала дав одкровення: «О Мій Хабібе! Хто вклав у Твоє благословенне серце таку любов до Твоєї умми й таке милосердя до неї?» Наш Володар Пророк відповів: «Мій Господь таала, Який створив і виховав мене». Тоді Джанаб аль-Хакк сказав: «Моє співчуття й Моє милосердя до Твоєї умми в тисячу разів більші за Твої. Залиш їх Мені». Наш улюблений Пророк сказав: «Тепер мені спокійно. О Азраїле! Виконай обов’язок, який тобі велено!» Щоб виконати свій обов’язок, Азраїл алейхіссалям наблизився до Володаря світів, заради Якого був створений і він сам. Наш улюблений Пророк занурив Свої благословенні руки в посудину з водою, що стояла поруч, і провів вологими руками по Своєму благословенному обличчю. Він сказав: «Ля іляха іллаллах! О мій Аллаху! Рафік аль-аля! …» Азраїл алейхіссалям почав брати душу Володаря світів. Обличчя нашого Володаря Расулюллаха то червоніло, то жовкло. Коли Він сказав Азраїлові алейхіссалям: «Невже ти й душі моєї умми береш так тяжко й силоміць?» — Азраїл алейхіссалям відповів: «О Расулюллах! Ніколи раніше я не брав нічиєї душі так легко». Наш улюблений Пророк, Який і в Свої останні миті не забував Своєї умми, сказав: «О Азраїле! Ту суворість, яку ти виявив би до моєї умми, вияви до мене! Бо вони слабкі й не витримають цього…» Потім Він сказав: «Ля іляха іллаллах! Рафік аль-аля!» Його благословенну душу було взято, і вона досягла аля аль-ілліййін…

Заступися, о Расулюллах!
Дахіляк, о Расулюллах!
Ассаляту вассаляму алейка, о Расулюллах!
Ассаляту вассаляму алейка, о Хабібаллах!
Ассаляту вассаляму алейка, о Сайїдаль-авваліна валь-ахірін!

Джабраїл алейхіссалям попрощався з нашим Володарем Пророком, сказавши: «Ассаляму алейкум, о Расуле Аллаха таала! Ти був моєю метою й моїм бажанням. Тепер я вже ніколи не зійду на землю! …»

Коли благословенна душа нашого Володаря Расула аль-акрама вознеслася до вищого світу, наша мати Хазрат Фатіма й азвадж ат-тахірат (благословенні дружини) нашого Пророка (радіяллаху анхунна) тихо заплакали.12 Тієї миті пролунав голос із невидимого джерела:

«О Фатімо! Чи знаєш ти, хто стоїть біля дверей? Це той, хто руйнує втіхи, розганяє зібрання, робить жінок удовами, а дітей сиротами, спустошує домівки й наповнює могили; це ангел смерті Азраїл» Хадис шаріф

«Ассаляму алейкум, о Ахль аль-Байт! Ва рахматуллахі ва баракатух», — і прочитав 185-й аят аль-каріма сури Алі Імран, за змістом: «Знайте, що кожна жива душа скуштує смерті. І в День Кіямату вам сповна віддадуть вашу винагороду». Потім він висловив їм співчуття такими словами: «Покладайтеся на дари й доброту Аллаха таала. Тримайтеся Його й сподівайтеся на Нього. Не голосіть! Справді вражений лихом той, хто позбавлений савабу!»

Усі присутні почули ці слова й відповіли на привітання. Ці слова промовив Хідр алейхіссалям.13 Коли в Расула аль-акрама з’явилися ознаки смерті, Хазрат Умм Айман послала звістку своєму синові Усамі. Коли Усама, Хазрат Умар і Абу Убайда одержали цю гірку звістку, вони залишили військо й повернулися до Масджид ан-Набаві. Коли Аїша ас-Сіддіка та інші жінки заплакали, Асхаби аль-кірам у Масджид аш-Шаріф розгубилися й заціпеніли. Хазрат Алі стояв нерухомо, наче мертвий. Хазрат Усман онімів. Хазрат Абу Бакр був тієї миті вдома. Він прибіг і ввійшов до Худжри ас-саадат. Він відкрив обличчя Фахр аль-аляма й побачив, що Він відійшов у вічність. Його благословенне обличчя й усе Його тіло було гарне й чисте і сяяло, мов нур. Він поцілував Його й сказав: «О Расулюллах! Який Ти прекрасний у смерті, як був прекрасний і за життя!» Він довго плакав. Він знову покрив Його благословенне обличчя. Він утішив тих, хто був у домі. Він пішов до Масджид аш-Шаріф, піднявся на мінбар і виголосив хутбу перед Асхабами аль-кірам. Він вознів хвалу Аллахові таала і, проказавши салят нашому Володареві Расулові аль-акраму (саллаллаху алейхі ва саллям), сказав: «Хто увірував (іман) у Мухаммада алейхіссалям, нехай знає, що Мухаммад алейхіссалям відійшов у вічність. Хто поклоняється Аллахові таала, нехай знає, що Аллах таала — Хайй (вічно живий) і Бакі (Він не вмирає, Він вічний)», — а потім прочитав 144-й аят аль-каріма сури Алі Імран, за змістом: «Мухаммад (алейхіссалям) — расул. І до Нього приходили расули. І Він помре. Невже ви відвернетеся від вашої релігії, якщо Він помре або буде вбитий? Хто покине свою релігію, той не завдасть шкоди Аллахові таала; він шкодить самому собі. Аллах таала дає винагороду тим, хто стоїть твердо у своїй релігії». Він дав настанови Асхабам аль-кірам і навів лад у справах.14 Так усі вони переконалися, що Расулюллах відійшов у вічність. Смуток і журба ввійшли в серця Асхабів аль-кірам, наче отруєний кинджал. Очі плакали, сльози лилися, і вогонь туги палав у серцях усіх. Першим, що зробили Асхаби аль-кірам алейхімуррідван, було обрання Хазрат Абу Бакра Халіфом, щоб він керував усіма справами. Вони склали йому байат, пішли за ним і почали вершити справи за його велінням.15 Наш Володар Расул аль-акрам відійшов у вічність в одинадцятому році після Хіджри (632 р. н. е.), 12 числа місяця Рабі аль-авваль, у понеділок, до полудня. Тоді Йому було 63 роки за місячним календарем (і 61 рік за сонячним календарем).16

Хазрат Алі, Хазрат Аббас, Хазрат Фадль ібн Аббас, Хазрат Кусам ібн Аббас, Хазрат Усама ібн Зайд і Хазрат Саліх обмили нашого Володаря Пророка.17

«Покладайтеся на дари й доброту Аллаха таала. Тримайтеся Його й сподівайтеся на Нього. Не голосіть! Справді вражений лихом той, хто позбавлений савабу!» Хідр алейхіссалям

Частина Масджид аш-Шаріф нашого Володаря Пророка (алейхіссаляту вассалям),
яку називають «Рауда аль-Мутаххара / Сад Джаннату».
Видно міхраб, у якому наш улюблений Пророк (саллаллаху алейхі ва саллям)
як імам проводив намаз.
Хоча на цьому знімку її не видно, ліворуч розташована Його благословенна
могила (Худжра ас-саада).

Мінбар, з якого наш улюблений Пророк (саллаллаху алейхі ва саллям) виголошував п’ятничну хутбу. Тодішній Мінбар аш-Шаріф мав три щаблі й був заввишки один метр. Він повністю згорів під час пожежі 654 року (1256 р. н. е.). У різні роки виготовляли різні мінбари. Нинішній мармуровий мінбар із дванадцятьма щаблями, заввишки сім метрів, надіслав зі Стамбула султан Мурад-хан III у 998 році (1590 р. н. е.).

Під час обмивання від благословенного тіла нашого Пророка поширився такий запах мускусу, якого доти ніхто ніколи не відчував. Потім Його, не знімаючи з Нього благословенної сорочки, обмили тричі й загорнули в три шари нового білого савану. Його принесли до мечеті на ношах. Як раніше звелів наш улюблений Пророк, усі вийшли з мечеті. Ангели приходили гурт за гуртом і здійснювали Його намаз. Коли ангели закінчили свій намаз, голос із невидимого джерела сказав: «Увійдіть! Здійсніть намаз за вашого Пророка!» Тоді Асхаби аль-кірам увійшли до мечеті. Вони приходили гурт за гуртом і здійснювали намаз за нашого Пророка без імама. Вони закінчили лише в середу ввечері. Щодо копання благословенної могили нашого улюбленого Пророка Асхаби аль-кірам дотрималися хадису шаріф, про який їм нагадав Хазрат Абу Бакр: «Пророків ховають там, де вони віддають свою душу». Нашого Пророка поховали близько півночі, у ніч з вівторка на середу (у ніч на середу), у могилі, яку Хазрат Абу Тальха аль-Ансарі викопав як лахд (могилу з нішею). Син Хазрат Аббаса Кусам останнім закінчив служіння в могилі й останнім вийшов з неї. Він сказав: «Я останній, хто бачив благословенне обличчя Расулюллаха. Його благословенні губи ворушилися. Я схилився над Ним і прислухався. Він благав: „О мій Господи! Моя умма! … О мій Господи! Моя умма! …“»18 Того дня, коли наш улюблений Пророк відійшов у вічність, Хазрат Абдуллах ібн Зайд помолився: «О мій Господи! Я хотів мати ці очі, щоб дивитися на благословенне, осяйне обличчя Твого Хабіба. Навіщо вони мені тепер, коли Його більше не видно? О мій Господи, забери мої очі!» — і він утратив зір…

Коли наш Володар Расулюллах відійшов у вічність, Його шановна тітка Сафія бінт Абдульмутталіб виголосила таке жалібне голосіння:

О Расулюллах! Ти був нашою надією,
Ти був тим, хто завжди робив нам добро.
Ти ніколи не був серед тих, хто чинить кривду,
Ти був серед співчутливих і тих, хто вказує путь.
І морем знання, якого не описати.
Плач тих, хто сьогодні голосить, — за Тобою.
Нехай мої предки будуть пожертвою на Твоєму шляху!
Нехай моє майно, моє життя, усе моє єство буде пожертвою!
Ах! Якби Ти нині був живий серед нас,
Як раділи б ми, якби Ти лишився з нами!
Це суд Хакка таала, ми кажемо: «я сабр» (терпіння),
Не знаю, що нам робити, ми лише голосимо й плачемо.
Нехай салям Аллаха буде з Тобою, о Расулюллах!
Увійди до Джаннату Адн і перебувай там, о Расулюллах!