ПРЕКРАСНИЙ АХЛЯК НАШОГО ПРОРОКА1

Аллах таала перелічив блага й благодіяння, які Він дав Своєму улюбленому Пророкові, і, втішаючи так Його благословенне серце, сказав в аяті аль-каріма, за змістом: «Ти воістину створений із піднесеною вдачею».2

В аяті аль-каріма сказано, за змістом: «Воістину, Ти — на Хулук аль-азім (Ти маєш величний ахляк)». Хулук аль-азім означає мати таємниці з Аллахом таала й мати прекрасну вдачу серед людей. Хазрат Ікрима сказав: «Я чув від Абдуллаха ібн Аббаса, що „Хулук аль-азім“ у цьому аяті аль-каріма, тобто прекрасна вдача, — це той ахляк, про який сповіщає Коран аль-карім».

Прекрасний ахляк Хазрат Мухаммада (саллаллаху алейхі ва саллям) став причиною того, що багато людей прийняли іслам.

Його слова були такі солодкі, що підкоряли серця й притягували душі. Його розум був такий
великий, що Він, хоч і прийшов до жорстоких і впертих людей Аравійського
півострова, дуже добре керував ними, терпляче зносив їхні кривди й
привів їх до лагідності й послуху. Багато з них покинули свої релігії й
стали мусульманами; вони навіть воювали проти своїх батьків і синів заради
ісламу.
Заради Нього вони жертвували своїм майном і домівками й проливали свою кров. А вони ж не
звикли до такого. Його прекрасна вдача, лагідність, прощення, терпіння, доброта й
щедрість були такі великі, що всі захоплювалися Ним. Ті, хто бачив і чув Його, ставали мусульманами
від щирого серця. Ніколи не бачили жодної негожості чи вади в жодному з
Його вчинків чи в жодному з Його слів. Хоча Він ніколи не ображався на
когось через Себе, Він був суворий і непохитний до ворогів релігії та до тих, хто говорив
проти релігії чи підіймав на неї руку.

Тисячі чудес Мухаммада алейхіссалям бачили люди; друг і ворог — усі говорили про них. Найціннішим із цих чудес були Його добрі манери й Його прекрасний ахляк. Хазрат Абу Саїд аль-Худрі (радіяллаху таала анх) сказав: «Расулюллах (саллаллаху

алейхі ва саллям) давав тваринам траву. Він прив’язував верблюда.
Він підмітав Свій дім. Він доїв овець. Він зашивав те, що розпоролося на Його взутті, і
латав Свій одяг.3 Він їв разом зі Своїм слугою. Коли слуга втомлювався
молоти на ручних жорнах, Він допомагав йому. Він купував речі на базарі й
ніс їх додому в торбі. Коли Він зустрічав когось,
то першим вітався салямом, чи то був бідний, чи багатий,
великий чи малий. Коли Він хотів зробити з ними мусафаху, то першим простягав Свою
благословенну руку. На раба й пана, вельможу, чорного й білого Він дивився
як на рівних. Він ішов туди, куди Його запрошували, хоч би хто
Його запрошував. Він не зневажав того, що Йому подавали їсти,
навіть якщо того було мало.

Він не залишав їжі з вечора до ранку чи з ранку до вечора. Він мав прекрасну вдачу. Він любив робити добро. Він ладнав з усіма. Він мав усміхнене обличчя й говорив привітно. Він не сміявся, коли говорив. Він мав сумовитий вигляд, але не хмурив брів. Він був смиренний, але не мав низької натури. Він був величний і викликав повагу й благоговійний страх. Але Він не був грубим. Він був делікатний і щедрий. Але Він не був марнотратним і нічого не віддавав без користі. Він співчував усім. Його благословенна голова завжди була схилена вперед. Він ні від кого нічого не чекав. Хто прагне щастя й душевного спокою, той має бути таким, як Він». Анас ібн Малік (радіяллаху анх) сказав: «Я служив Расулюллахові десять років. Жодного разу Він не сказав

мені: „Уф!“ Він ніколи не казав: „Чому ти зробив це так?“ чи „Чому

ти не зробив того?“»4 Абу Хурайра (радіяллаху анх) сказав: «Під час однієї газви ми попросили Його помолитися, щоб невіруючих було знищено. Він сказав: „Я посланий не для того, щоб проклинати, щоб люди зазнавали кари. Я посланий, щоб робити добро всім і щоб люди досягли спокою“».5 Аллах таала сповіщає в 107-му аяті сури аль-Анбія, за змістом: «Ми послали Тебе як милість і добро для світів».

Абу Саїд аль-Худрі (радіяллаху анх) сказав: «Хая (сором’язливість) Расулюллаха була більшою, ніж

хая цнотливих мусульманських дівчат».6

Анас ібн Малік сказав: «Коли Расулюллах робив із кимось мусафаху, Він не забирав

Своєї благословенної руки, доки співрозмовник не забирав своєї
руки.7 Він не відвертав Свого благословенного обличчя від співрозмовника,
доки той не відвертав свого обличчя. Коли Він сидів біля когось, то сидів на
обох колінах; з поваги до тієї людини Він не сидів, піднявши
одне благословенне коліно».

Джабір ібн Самура каже: «Расулюллах говорив мало. Він говорив лише тоді, коли була потреба або коли Його про щось питали». Із цього зрозуміло, що кожен мусульманин має утримуватися від непотрібних і безглуздих слів і краще мовчати. У Його благословенних словах були тартіль і тарсіль, тобто Він говорив дуже ясно й упорядковано, і Його слова було легко зрозуміти. Анас ібн Малік (радіяллаху анх) сказав: «Расулюллах відвідував хворих, ішов

за померлими, коли їх несли на кладовище, і приймав запрошення.
Він їздив і на віслюку. Я бачив Його під час газви Хайбар. Він їхав на віслюку
з недоуздком із мотузки. Коли Расулюллах виходив після ранкового намазу, діти й
працівники Медини приходили з посудинами, повними води, і ставили їх перед Ним. Вони просили Його
занурити Свій благословенний палець у воду. Хоч була зима й вода була холодна,
Він не відмовляв їм; Він їх тішив».8

Знову Анас ібн Малік каже: «Якщо маленька дівчинка брала Расулюллаха за руку й хотіла

повести Його кудись у якійсь справі, Він ішов із нею
й розв’язував її труднощі».

«Воістину, Ти — на Хулук аль-азім (Ти маєш величний ахляк)» Калам: 4

Джабір (радіяллаху анх) сказав: «Ніколи не чули, щоб Расул алейхіссалям сказав „У мене немає“ на

будь-що, про що Його просили».

Наш Володар Пророк перевершував усі створіння й щодо хаї (сором’язливості, скромності). Його очі ніби були заплющені на непристойні речі. Він ніколи не звертався ні до кого з тим, що тому було неприємно.

Наша мати Хазрат Аїша розповідала: «Коли наш Володар Расулюллах чув, що хтось учинив щось непристойне, Він, не називаючи імені тієї людини, казав загальними словами: „Чому вони так роблять?“ У такий спосіб, не називаючи жодного імені, Він утримував ту людину від поганого, що вона робила чи казала».9

Анас ібн Малік розповідав: «Одного дня до нашого Володаря Пророка ввійшов чоловік. На обличчі в того чоловіка було розмазано щось жовте. Він нічого йому не сказав. Він не сказав нічого, що могло б його засмутити. Коли чоловік вийшов, Він сказав: „Якби ж ви йому сказали, щоб він

умив обличчя!“»10

Наш Володар Расулюллах єднав народи. Він не змушував їх ненавидіти
одне одного. Він виявляв доброту до проводиря кожного племені й садовив його
біля Себе, на почесне місце.
Він нікого не позбавляв можливості бачити Своє благословенне обличчя. Він питав про Своїх
Асхабів аль-кірам і розпитував про тих, хто не прийшов.
Він давав поради тим, хто сидів біля Нього, і давав їм їхню частку.

Ніхто з Його поведінки не міг дійти думки, що Він любить одного більше, ніж іншого. Він виявляв терпіння до того, хто приходив скаржитися, і вислуховував його.

Він не відходив від того, хто прийшов до Нього, доки той сам не йшов. Свій прекрасний ахляк
і моральність Він найкраще виявляв перед усіма людьми. У Нього всі були рівні
щодо права й справедливості. Ніхто не мав переваги над іншим.
Наша мати Хазрат Аїша сказала: «Я ніколи не бачила нікого з таким прекрасним
ахляком, як наш Володар Расулюллах. Щоразу, коли хтось із Його Асхабів чи з

Його Ахль аль-Байт кликав Його, Він завжди відповідав: „Буюр — так, я тут“ (шанобливо)».11

Наш Володар Расулюллах кликав Своїх Асхабів найкращими іменами. Він
нікого не перебивав, коли той говорив. Доки той, із ким Він говорив, сам не закінчував

говорити чи не підводився, щоб піти, Він його не перебивав. Про Його співчуття й милосердя Аллах таала сказав у 128-му аяті аль-каріма сури ат-Тауба, за змістом: «Ваші страждання завдають Йому болю й печалі. Він дуже дбає про вас; до віруючих Він дуже милосердний і бажає їм багато добра».

Аллах таала сказав у 107-му аяті аль-каріма сури аль-Анбія, за змістом: «(О Мій Улюблений!) Ми послали Тебе лише як милість для світів».

Наш Володар Пророк полегшував багато речей, бо побоювався, що вони будуть тяжкими для Його умми. Він сказав: «Якби це не було тягарем для моєї умми, я звелів би їм користуватися місваком під час кожного абдесту».12 Що ж до дотримання слова, то у світ не приходило людини, яка перевершувала б Його. Абдуллах ібн Абі ль-Хамса розповідав: «Я уклав із нашим Пророком торгову угоду ще до того, як Йому було сповіщено про пророцтво. Лишилася ще сума, яку я мав Йому доплатити. Я пообіцяв зустрітися з Ним у певний час у певному місці, а потім забув. Через три дні я згадав про свою обіцянку й одразу побіг на те місце. Коли я побачив, що Він чекав там три дні, я онімів від подиву. Він сказав мені: „Юначе, ти мене втомив! Я чекаю тебе тут цілих три дні“». Смирення нашого Пророка було таким великим і незрівнянним, що його не було в жодної іншої людини, навіть у жодного іншого Пророка (алейхімуссалям).

У Ньому ніколи не зароджувалася пиха. Коли нашому Пророкові дали вибір — бути Пророком-царем чи Пророком-рабом, Він обрав бути Пророком-рабом.13 Тоді Ісрафіл алейхіссалям сказав нашому Володареві Пророку: «Воістину, Аллах таала дав Тобі й те, від чого Ти відмовився зі смирення. Бо в День Кіямату Ти — найбільший із синів Адама (тобто людей). Ти — перший, хто встане з могили. І Ти — перший, хто заступатиметься (шафаат)».

Наш Володар Пророк сказав нашій матері Хазрат Аїші:

«Мені запропонували, щоб каміння й земля Мекки стали золотом. Я сказав: „Ні, мій Господи! Нехай я один день буду голодний, а один день ситий. У день, коли я голодний, я благатиму Тебе й молитимуся Тобі. У день, коли я ситий, я хвалитиму Тебе й дякуватиму Тобі“».14

Одного дня Джабраїл алейхіссалям прийшов до нашого Володаря Пророка й сказав:

«Аллах таала посилає Тобі Свій салям (вітання). Якщо Ти бажаєш, я зроблю ці гори золотими для Тебе. Хоч би куди Ти пішов, ці золоті гори будуть із Тобою».

Наш улюблений Пророк відповів: «О Джабраїле! Світ — це дім для того, хто не має дому. І він — майно того, хто не має майна. Збирає його той, хто не має акля (розуму)».15 Тоді Джабраїл алейхіссалям сказав: «О Мухаммаде! Аллах таала зробив Тебе непохитним через кауль ас-сабіт (тверде слово)».

Наша мати Хазрат Аїша сказала: «Бувало, що минав цілий місяць, а ми не розпалювали вогню в нашому домі (щоб приготувати їжу). Були тільки фініки й вода».

Ібн Аббас сказав: «Багато ночей наш Володар Расулюллах і Його Ахль аль-Байт лягали спати, не повечерявши. Увечері вони не знаходили чого їсти». Наша мати Хазрат Аїша сказала: «Благословенний живіт нашого Володаря Расулюллаха ніколи не наїдався досхочу. Він ніколи нікому на це не скаржився. Для Нього бідність була кращою за багатство. Навіть якщо Він цілу ніч корчився від голоду, це не заважало Йому постити вдень.16

«Мені запропонували, щоб каміння й земля Мекки стали золотом. Я сказав: „Ні, мій Господи! Нехай я один день буду голодний, а один день ситий. У день, коли я голодний, я благатиму Тебе й молитимуся Тобі. У день, коли я ситий, я хвалитиму Тебе й дякуватиму Тобі“» Хадис шаріф

Якби Він захотів, то міг би попросити в Свого Господа всі скарби землі, всю її поживу й заможне життя. Клянуся, коли я бачила Його в такому стані, мені ставало Його жаль, і я плакала. Я гладила Його благословенний живіт рукою й казала:

„Нехай моє життя буде пожертвою за Тебе! Хіба Ти не міг би здобути Собі з цього світу якихось вигод, які дали б Тобі силу?“

Він відповідав: „О Аїшо! Що мені робити зі світом? Мої брати-Пророки з-поміж Улю ль-азм (найвищих Пророків) терпіли ще тяжчі труднощі, ніж ці. Проте вони продовжували жити в такому стані. Вони досягли свого Господа. Тому їхній Господь зробив їхнє повернення до Нього дуже прекрасним і збільшив їхню винагороду. Мені соромно жити в достатку. Бо таке життя змусило б мене відстати від них. Найпрекрасніше й наймиліше для мене — досягти своїх братів і своїх друзів і приєднатися до них“».

Наша мати Хазрат Аїша сказала: «Расулюллах помер приблизно через місяць після цих слів». Щедрість нашого Володаря Пророка теж була в усіх на устах. І в цій прекрасній рисі ніхто не міг зрівнятися з Ним.

Ібн Аббас сказав: «Наш Володар Расулюллах був найщедрішим з усіх людей, коли йшлося про те, щоб робити добро. У місяць Рамадан аш-Шаріф і коли Він зустрічався з Джабраїлом алейхіссалям, Він був щедріший за ранковий вітер». Анас ібн Малік (радіяллаху анх) сказав: «Я йшов разом із Расулом алейхіссалям. На Ньому був бурд ан-Наджрані, тобто плащ з єменської тканини. Ззаду підійшов якийсь сільський житель і так сильно смикнув Його за комір, що комір плаща подряпав Його благословенну шию й залишив слід. Расул алейхіссалям лише всміхнувся з поведінки того чоловіка й звелів щось йому дати». Була одна стара жінка, сусідка Расулюллаха (саллаллаху алейхі ва саллям). Вона послала свою доньку до Расула алейхіссалям благати Його: «У мене немає одягу, яким я могла б покритися, коли здійснюю намаз. Пошли мені одяг, яким я могла б покриватися в намазі». У Расулюллаха тієї миті не було іншого одягу. Він зняв сорочку, яка була на Його благословенному тілі, і послав її жінці. Коли настав час намазу, Він не міг піти до мечеті без одягу. Коли Асхаби аль-кірам почули про це, вони сказали: «Хазрат Расулюллах (саллаллаху алейхі ва саллям) такий щедрий, що лишився без сорочки й не може прийти до мечеті на джамаат. Роздаймо й ми бідним усе, що маємо». Аллах таала одразу зіслав 29-й аят сури аль-Ісра. Спершу Він звелів Своєму Хабібові, за змістом:

«Не тримай Твоїх рук прив’язаними до шиї й не розкривай їх повністю (не будь скупим і не утримуйся від давання)», а потім сказав: «Не роздавай Свого майна так, щоб Тобі нічого не лишилося (так багато, що потрапиш у скруту, пропустиш намаз і засмутишся)! (Будь поміркованим, коли даєш милостиню.)»

Того дня після намазу до Расулюллаха прийшов Хазрат Алі (каррамаллаху ваджхах) і сказав: «О Расулюллах! Сьогодні я позичив вісім срібних дирхамів на утримання своєї родини. Дозволь мені дати Тобі половину. Купи Собі сорочку». Расулюллах (саллаллаху алейхі ва саллям) пішов на базар і купив сорочку за два дирхами. Коли Він ішов купити їжі на два дирхами, що лишилися, то побачив сліпого, який сидів і казав: «Хто дасть мені сорочку заради Аллаха й заради того, щоб здобути шати Джаннату?» Він дав сліпому сорочку, яку купив. Коли сліпий узяв сорочку, він відчув чудовий запах, наче мускус. Він зрозумів, що це від благословенної руки Расулюллаха (саллаллаху алейхі ва саллям), бо все, що Расулюллах хоч раз носив, пахло чудово, мов мускус, кожною своєю частинкою, навіть якщо зношувалося й розлазилося.

Сліпий помолився: «О мій Господи! Заради цієї сорочки відкрий мені очі». Обидва його ока одразу відкрилися. Потім Расул алейхіссалям пішов звідти. Він купив сорочку за один дирхам. Коли Він ішов купити їжі за другий дирхам, то побачив служницю, яка плакала. Він запитав: «Доню, чому ти так плачеш?» Вона відповіла: «Я служниця в одного юдея. Він дав мені один дирхам і звелів купити пляшку за пів дирхама й олію за другу половину. Я купила їх і поверталася назад. І тут я їх упустила. Немає ні пляшки, ні олії; тепер я не знаю, що робити». Наш Володар Пророк дав дівчині Свій останній дирхам. Він сказав: «Купи за нього пляшку й олію і віднеси додому». Але бідолашна дівчина сказала: «Я боюся, що юдей поб’є мене за те, що я пізно повертаюся додому». Расулюллах (саллаллаху алейхі ва саллям) сказав: «Не бійся! Я піду з тобою й скажу йому, щоб він нічого тобі не робив». Тож вони пішли до дому юдея й постукали в двері. Юдей відчинив двері й остовпів, побачивши Расулюллаха (саллаллаху алейхі ва саллям), Який розповів йому, що сталося, і заступився за дівчину. Юдей упав до ніг Расулюллаха й сказав: «О великий Пророче, Який є вінцем на голові для тисяч людей і наказів Якого чекають тисячі левів, щоб їх виконати! Заради служниці Ти вшанував двері такого нікчемного бідолахи, як я. О Расулюллах! Я звільнив цю дівчину заради Твоєї честі. Навчи мене іману (віри) та ісламу. Дозволь мені стати мусульманином у Твоїй присутності». Расулюллах (саллаллаху алейхі ва саллям) навчив його ісламу. Він став мусульманином. Він увійшов до свого дому й розповів родині, що сталося. Усі вони стали мусульманами. Усе це сталося завдяки благодаті прекрасного ахляку Расулюллаха.

Кожен мусульманин має брати ці прекрасні риси Расулюллаха собі за взірець! Кожному мусульманинові необхідно формувати свій ахляк за ахляком Аллаха таала. Бо наш Володар Расулюллах сказав: «Прикрасьтеся ахляком Аллаха таала!» Наприклад, одна з властивостей Аллаха таала — «Саттар». Тобто Він покриває гріхи.

Мусульманинові також необхідно покривати вади й недоліки свого брата по вірі. Аллах таала прощає гріхи Своїх рабів. Тому мусульмани мають прощати одне одному помилки й провини. Аллах таала — Карім і Рахім. Тобто Його ласка й доброта щедрі, а Його милосердя велике. Мусульманин має бути щедрим і милосердним. Те саме стосується всієї прекрасної моралі.

«Так! Я знаю, що ви зробите всю роботу. Але я не хочу триматися осторонь і сидіти, поки інші працюють. Аллах таала не любить того, хто відокремлюється від своїх товаришів і сидить окремо» Хадис шаріф

Расул алейхіссалям мав дуже багато прекрасних рис (ахляк). Кожен мусульманин мусить пізнати їх і формувати за ними свій ахляк. Так людина рятується від лих і труднощів в обох світах — у цьому й у потойбічному — і здобуває заступництво Володаря обох світів.