ВІРА АХЛЬ АС-СУННИ
Перша умова того, щоб бути мусульманином, — мати іман (віру). Правильна віра залежить від того, щоб вірити відповідно до віровчення Ахль ас-Сунни. Перший обов’язок чоловіків і жінок, які при повному розумі й досягли статевої зрілості, — вірити так, як вірив і проповідував наш Володар Пророк (саллаллаху алейхі ва саллям). Наш Пророк проповідував лише один іман. Усі Асхаби аль-кірам вірили так, як Він проповідував, і між ними не було жодного розколу в ітікаді (вірі). Після смерті нашого Володаря Пророка люди вивчали іслам, слухаючи Асхабів аль-кірам і розпитуючи їх. Усі вони проповідували той самий іман. Треба вивчити знання про іман, яке вчені Ахль ас-Сунни записали у своїх книжках, і вірити відповідно до нього. Порятунок від мук Джаханнаму в ахіраті залежить від віри в те, що вони проповідували. Від Джаханнаму врятуються лише ті, хто йде їхнім шляхом. Тих, хто йде їхнім шляхом, називають (Сунні) або (Ахль ас-Сунна).
У хадисі шаріф сказано: «Моя умма розділиться на сімдесят три групи. Лише одна з них буде врятована від мук Джаханнаму; інші загинуть і підуть до Джаханнаму». Кожна з цих сімдесяти трьох груп стверджує, що йде за ісламом, і каже, що та одна група, про яку сказано, що вона врятується від Джаханнаму, — це саме вона. У 53-му аяті сури аль-Мумінун і в 32-му аяті сури ар-Рум сказано за змістом: «Кожна група радіє, бо вважає, що вона на правильному шляху». Але серед цих різних груп наш Пророк (саллаллаху алейхі ва саллям) указав ознаку, прикмету тієї, що врятується, так: «Ті, хто в цій групі, — це ті, хто йде шляхом, яким іду я та мої Асхаби». Хто не любить хоча б одного з Асхабів аль-кірам, той відокремився від Ахль ас-Сунни. Хто не має віри Ахль ас-Сунни, той став або ахль аль-бідаат, тобто мусульманином, що відхилився від правильного шляху, або невіруючим.
В імані, у вірі, є один мазхаб.
Є одна істинна група, тобто лише один мазхаб в імані, у вірі. Цей мазхаб — мазхаб Ахль ас-Сунна валь-джамаат. Бо іслам велить усім людям лише один іман і одну віру.
У тому, у що треба вірити, немає розколу.
Засади іману й те, як треба вірити, особисто проповідував наш Володар Пророк алейхіссалям. Наш Пророк, Який розповів людям про Аллаха таала, що створив їх і все суще, проповідував також, яким має бути іман в Аллаха таала, у те, що Він створив, і в Його веління та заборони. У тому, у що треба вірити, слід іти за всіма Асхабами аль-кірам. Бо між ними не було жодних розбіжностей у тому, у що треба вірити. Справжня умова іману — любити Аллаха таала і тих, кого Він любить, бути їм другом і бути ворогом Його ворогів. Про це Хазрат Мухаммад Масум сказав: «Аллах таала сказав: „О Мусо (Мойсею)! Що ти зробив для Мене?“ Коли той відповів:
„О мій Господи! Заради Тебе я здійснював намаз, постив, давав закят і згадував Твоє ім’я (зікр)“, Аллах таала сказав: „Намаз — доказ для тебе. Піст — щит, що захищає тебе від Джаханнаму. Закят дасть тобі тінь у день махшару, коли всі горітимуть від спеки. Зікр буде тобі світлом у темряві того дня. Що ти зробив для Мене?“ Тоді Хазрат Муса запитав: „О мій Господи! Яке діяння — для Тебе?“ Аллах таала сказав: „Чи любив ти заради Мене того, кого люблю Я, і чи вважав ти Моїх ворогів своїми ворогами?“
«Моя умма розділиться на сімдесят три групи. Лише одна з них буде врятована від мук Джаханнаму; інші загинуть і підуть до Джаханнаму» Хадис шаріф
Хазрат Муса зрозумів, що діяння, яке любить Аллах таала, — це любити Його друзів і не любити Його ворогів. Отже, ознака любові — любити тих, кого любить улюблений, і бути ворогом його ворогів. 4-й аят сури аль-Мумтахана, який за змістом звучить так: „Ібрахім і Його Асхаби сказали невіруючим: Ми далекі від вас і ваших ідолів. Доки ви не повірите в Аллаха, Який Єдиний, ворожнеча між нами триватиме. Цей їхній прекрасний стан має бути прикладом для вас“, показує, що ця ворожнеча — умова для того, щоб мати іман, і що любов до ворогів Аллаха руйнує іман. Асхаби аль-кірам, ушановані перебуванням у товаристві Расулюллаха, дуже любили одне одного. Вони були ворогами невіруючих, а не одне одного. 29-й аят сури аль-Фатх, який за змістом звучить так: „Вони були ворогами невіруючих і милосердними одне до одного“, є доказом цього». (Хазрат Мухаммад Масум, 29-й лист.)
У п’ятому розділі книги Кімія-йі саадат написано: Расулюллах (саллаллаху алейхі ва саллям) сказав: «Основа іману та його найсильніша ознака — любити мусульман і не любити тих, хто ворогує з мусульманами». Значення божественного веління Джанаба аль-Хакка Ісі (Ісусові) алейхіссалям було таке: «Навіть якби ти здійснив стільки поклоніння, скільки всі створіння на землі й на небесах разом, це не принесло б жодної користі, доки ти не любиш Моїх друзів і не ворогуєш із Моїми ворогами». Жоден мумін не повинен любити тих, хто є ворогами Аллаха таала; він повинен любити тих, хто тримається ісламу. Це він має виявляти словами, а якщо можливо, то й ділами. Він не повинен товаришувати з непокірними й фасиками (тими, хто відкрито грішить), і він має цілковито триматися подалі від тих, хто багато грішить. Ще більше він має триматися подалі від несправедливих і від тих, хто кривдить мусульман. Але тим, хто скривдив лише його самого, він має простити й терпляче зносити їхню кривду; це дуже добре.1 Наш Володар Пророк сповістив, що правильний шлях — це іман, який проповідували вчені Ахль ас-Сунни. Тому ми маємо об’єднатися в Ахль ас-Сунні, стати братами й любити одне одного. Не можна плутати течії бідаату з чотирма істинними мазхабами Ахль ас-Сунни в ібадаті (діяннях, поклонінні). Чотири мазхаби кажуть, що інші — на правильному шляху, і люблять одне одного. А течії бідаату, навпаки, розколюють мусульман. Ісламські вчені одностайно проголосили, що ці чотири істинні мазхаби не можна об’єднати. Аллах таала хоче, щоб мазхаби в ібадаті були окремими, а не об’єднаними. Так Він робить релігію ісламу легкою. «Розбіжність між ученими моєї умми — милість». Цей хадис шаріф сповіщає, що ця окремішність корисна.
З другого боку, Аллах таала велить єдність у вірі. Значення 103-го аяту аль-каріма сури Алі Імран таке: «О ви, що увірували! Тримайтеся релігії Аллаха. Не роз’єднуйтеся!»2 Пояснюючи це, Хазрат Абуссууд-ефенді сказав: «Не роз’єднуйтеся так, як роз’єдналися люди Писання (ті, хто вірить у священні книги), і не відходьте від правильного іману! Не діліться, як ви билися між собою в добу невігластва!» Хазрат Ібн Хаджар аль-Маккі сказав: «Прихильник бідаату — це людина, чия віра відрізняється від віри Ахль ас-Сунни. Кожен, хто вигадує щось, чого іслам не схвалює, є прихильником бідаату». (Фатава аль-хадісія). Ті, хто вірить згідно з вірою Ахль ас-Сунни, — це Ахль ас-Сунна, а ті, хто не вірить згідно з нею, — ахль аль-бідаат або невіруючі.
Аллах таала вдоволений тими мусульманами, які вірять згідно з вірою Ахль ас-Сунни. Щоб вірити так, є багато умов.
Деякі важливі положення віри Ахль ас-Сунни
1- Треба вірити в шість стовпів іману, тобто в існування Аллаха таала та Його Єдність, у те, що Він не має ні співучасника, ні подібного, у Його ангелів, Його Книги, Його Пророків, у життя в ахіраті (потойбічному світі) і в те, що добро (хайр) і зло (шарр) — від Аллаха таала. (Про це сказано в молитві Аманту.) 2- Треба вірити, що Коран аль-карім, остання й завершальна Книга, яку Він зіслав, є Словом Аллаха таала. 3- Мумін ніколи не повинен сумніватися у своєму власному імані. 4- Треба дуже любити всіх Асхабів аль-кірам, які увірували в нашого Пророка (саллаллаху алейхі ва саллям) і були вшановані тим, що бачили Його за Його життя. Ніколи не можна говорити погано про Його чотирьох халіфів, про будь-кого з Його родини чи про будь-кого з Його шановних дружин. 5- Усі Асхаби аль-кірам належать до Джаннату. (Рафіди кажуть, що всі сахаби, крім п’ятьох, були невіруючими. Але в Корані аль-карім сказано, що всі вони належать до Джаннату.)3 6- Абу Бакр ас-Сіддік — найвищий з-поміж Асхабів аль-кірам.
7- Не можна вважати ібадати (діяння поклоніння) частиною іману. Мусульман, які вірять у веління й заборони Аллаха таала, але через лінощі не виконують їх, не можна вважати невіруючими. (Ваххабіти кажуть, що ібадати — частина іману і що той, хто не здійснює намазу й чинить гріхи, — невіруючий.) Хто не зважає на харам, легковажить ним або глузує з ісламу, той втрачає свій іман. 8- Не можна називати невіруючими тих, хто каже, що вони — Ахль аль-кібла (мусульмани), і хто вірить в Аллаха таала та Його Пророка Мухаммада алейхіссалям, навіть якщо вони мають деякі хибні погляди. Не дозволено називати Ахль аль-кібла невіруючими. (Ваххабіти називають невіруючими всіх, крім себе.) 9- Можна здійснювати намаз позаду будь-якого імама, про якого не відомо, що він чинив явні гріхи. Це правило стосується також емірів і намісників, які проводять п’ятничний і святковий намаз. 10- Мусульмани не повинні повставати проти своїх правителів і влади. Повстання — це те саме, що сіяти фітну, а фітна призводить до різних лих. Ми маємо молитися, щоб вони робили добрі справи, і лагідними словами радити їм відмовитися від своїх заблудлих, гріховних справ. 11- Під час абдесту (вуду, ритуального омовення) і чоловікам, і жінкам дозволено один раз зробити масх (провести мокрою рукою) по месту (мест — це водонепроникне взуття, що закриває ту частину ноги, яку фард мити під час абдесту) замість того, щоб мити ноги, навіть якщо немає жодної поважної причини чи нагальної потреби. Не дозволено робити масх по босих ногах або по шкарпетках. 12- Треба вірити, що Мірадж (вознесіння Хазрат Мухаммада на небо) відбувся і тілом, і душею. Бо Він піднявся в Мірадж і Своєю душею, і Своїм тілом. Хто каже: «Мірадж був станом, тобто відбувся уві сні», той відокремився від Ахль ас-Сунни. 13- Іман не збільшується й не зменшується. (Збільшується й зменшується його сяйво.) 14- Коран аль-карім не є створінням (він не створений).
«Основа іману та його найсильніша ознака — любити мусульман і не любити тих, хто ворогує з мусульманами» Імам аль-Газалі (рахматуллахі алейх)
15- Аллах таала вищий за те, щоб мати місце. Тобто неправильно казати й вірити, що якесь місце є місцем Аллаха таала. (Ваххабіти кажуть, що Аллах — на небі або на Арші. Казати так — куфр.) 16- Запитання в могилі й муки в могилі — істина. Муки в могилі зазнають і душа, і тіло. Відвідувати могили — джаїз (дозволено). Істигаса, тобто ходити до могил пророків і авлія, молитися заради них і просити в них допомоги, — джаїз. (Ваххабіти називають це ширком, тобто визнанням когось іншого, крім Аллаха, богом. Тому вони називають сунітів і шиїтів мушриками, тобто невіруючими.) 17- Лише Аллах знає невідоме, незриме, а якщо Він забажає, то дає знати про це й Своїм пророкам та авлія. 18- Карамат авлія — істина. Карамати — це надприродні стани, що з’являються в улюблених рабів Аллаха таала. Це речі, які лежать поза Його звичайним порядком, тобто поза межами фізичних, хімічних і біологічних законів. Караматів так багато, що їх неможливо заперечити. 19- Той, кого вбили або хто вчинив самогубство, помирає в час, наперед визначений для його смерті. 20- Пророки не чинять гріхів. 21- Сьогодні необхідно бути в одному з чотирьох істинних мазхабів. 22- Перший із пророків — Адам алейхіссалям, а останній — Мухаммад алейхіссалям. (Ваххабіти заперечують, що Хазрат Адам, Хазрат Ідріс і Хазрат Шіс були пророками. Вони кажуть, що першим пророком був Хазрат Нух. Деякі групи, які називають своїх провідників расулами (пророками), кажуть: «Набі більше не прийде, але прийде расул». Через це з’явилися невіруючі, які називають себе расулами.) 23- Треба вірити в шафаат (заступництво), міст Сірат, розрахунок і терези. 24- Душа не вмирає. Душі померлих мусульман і невіруючих можуть чути. 25- Треба вірити в ознаки Кіямату, такі як Даджжаль, Даббат аль-ард, прихід Хазрат Махді, сходження Хазрат Іси з неба, схід сонця на заході та інші ознаки Кіямату, про які розповідено.
Хазрат Імам аль-Азам каже: «Треба вірити в ознаки Кіямату так, як про них розповідено, не перетлумачуючи їх». Значення одного хадису шаріф таке: «Кіямат не настане, доки сонце не зійде на заході. Тоді всі увірують, але той іман уже не принесе користі». (Бухарі, Муслім)
26- В ахіраті Аллаха таала бачитимуть.
27- Невіруючі перебуватимуть у Джаханнамі вічно, і їхні муки не полегшаться; навпаки, вони ставатимуть дедалі тяжчими.
28- У День Кіямату пророки й добрі, праведні мусульмани заступатимуться. Душі в могилі чують, що роблять і кажуть живі.
29- Надсилати душам померлих саваби за читання Корану аль-карім, за садаку і, власне, за всі ібадати — корисно для них і веде до того, що їхні муки полегшуються або знімаються. Віра в усе це — ознака того, що людина має віру Ахль ас-Сунни. (Ці відомості взято з Фікх аль-акбар, Нухбат аль-леалі, Мактубат ар-Раббані, Ріяд ан-насіхін і Фараїд аль-фаваїд.)
В ібадатах є чотири мазхаби, які є істинними. У розділі про забаїх (заклання жертовних тварин) у коментарі (хашії) до Дурр аль-мухтар Сеїд Ахмад Тахтаві написав: «Сьогодні для кожного мусульманина ваджиб (обов’язково) бути в одному з чотирьох мазхабів. Хто не в одному з чотирьох мазхабів, той відокремлюється від Ахль ас-Сунни. А хто відокремлюється від Ахль ас-Сунни, той стає заблудлим або невіруючим».
Деякі з ворогів мазхабів, як-от Ібн Хазм, Шаукані, Абдух, Рашид Ріда і Сіддік Хасан, збили з правильного шляху багатьох мусульман — одні тим, що вважали наслідування (таклід) харамом, інші — тим, що вдавалися до тальфіку (збирали легкі частини чотирьох мазхабів і зливали їх докупи).
Наші імами у вірі та ібадаті
Серед Табіїнів, які навчилися ісламу в Асхабів аль-кірам, і Таба ат-Табіїнів, які навчилися в Табіїнів, були такі, хто досяг високого ступеня в релігійному знанні й став великими імамами рангу мутлак (абсолютних) муджтахідів.4 Вони стали засновниками мазхабів в ібадаті, а постанови, що випливали з їхніх іджтихадів, називали мазхабом відповідного вченого. Оскільки мазхаби більшості цих учених не було записано в книжках, вони забулися. Лише іджтихади чотирьох великих імамів їхні учні записали в книжках, зберегли й поширили серед мусульман. Ті, хто показує всім мусульманам на землі правильний шлях і завдяки кому ми пізнаємо шлях Мухаммада алейхіссалям незмінним і неспотвореним, — це ці четверо великих людей. Вони — наші імами мазхабів в ібадаті. Перший із них — Імам аль-Азам Абу Ханіфа Нуман ібн Сабіт (радіяллаху анх). Він — один із найбільших учених ісламу. Він — провідник Ахль ас-Сунни. Другий — Імам Малік ібн Анас, третій — Імам Мухаммад ібн Ідріс Шафії, а четвертий — Імам Ахмад ібн Ханбал (рахматуллахі алейхім аджмаїн). Сьогодні людина, яка не йде за одним із цих чотирьох імамів, перебуває у великій небезпеці. Вона зійшла з правильного шляху.
Двоє з учнів цих чотирьох імамів досягли дуже високого ступеня в знанні про іман. Так з’явилися два мазхаби у вірі. Іман, що відповідає Корану аль-карім і хадисам шаріф, — це іман, який проповідували ці двоє. Саме ці двоє поширили по всій землі знання про іман Ахль ас-Сунни, яка є Фірка ан-наджія — врятованою групою. Перший — Абу Мансур аль-Матуріді, а другий — Абуль-Хасан Алі Ашарі (рахматуллахі алейхіма). Ці двоє імамів проповідували той самий іман. Кілька відмінностей між ними несуттєві. По суті вони однакові. Учених ісламу вихваляють у Корані аль-карім і в хадисах шаріф. В аяті аль-каріма сказано за змістом: «Хіба рівні ті, хто знає, і ті, хто не знає?»5 В іншому аяті аль-каріма сказано за змістом: «О мусульмани! Питайте тих, хто знає, про те, чого ви не знаєте!»6
«Сьогодні для кожного мусульманина ваджиб (обов’язково) бути в одному з чотирьох мазхабів. Хто не в одному з чотирьох мазхабів, той відокремлюється від Ахль ас-Сунни. А хто відокремлюється від Ахль ас-Сунни, той стає заблудлим або невіруючим» Сеїд Ахмад Тахтаві (рахматуллахі алейх)
У хадисах шаріф сказано:
«Аллах таала, ангели й усі створіння моляться за тих мусульман, які навчають людей добра».
«У День Кіямату першими заступатимуться пророки, потім учені, а потім шахіди».
«О люди! Знайте, що знання здобувається слуханням ученого». «Здобувайте знання. Здобувати знання — це ібадат. Той, хто навчає знання, і той, хто його здобуває, отримують саваб, як за джихад».
«Навчати знання — те саме, що давати садаку. Здобувати знання в ученого — те саме, що здійснювати намаз тахаджуд».
«Здобувати знання — більший саваб, ніж усі добровільні ібадати. Бо це корисно і для нього самого, і для тих, кого він навчатиме».
«Той, хто вчиться, щоб навчати інших, отримує саваб сіддіків».
«Знання — скарб. Ключ до нього — питати».
«Здобувайте знання і навчайте його».
«Усе має джерело. Джерело таква — серця арифів».
«Навчати знання — спокута гріхів».
Він увесь — адаб і чеснота,
Його нур — світло в темряві,
Він — Хатам аль-Анбія,
Мій улюблений Пророк.
Джерело пророцтва,
Джерело милосердя,
Притулок безпорадних,
Мій улюблений Пророк.
На Його спині — печать пророцтва,
Він — наймилосердніший із Набі,
Він — причина шафаату,
Мій улюблений Пророк.
Єдиний, Хто може покласти край
Сум’яттю на площі Махшар,
Той, Хто приносить вісті з потойбіччя,
Мій улюблений Пророк.